Головна сторінка / Новинки / Як це – повертатися до навчання через двадцять років?

Як це – повертатися до навчання через двадцять років?

Знову, після понад двадцятирічної перерви, відчути себе студентом університету. Відвідувати лекції й вивчати дисципліни, не обов'язково потрібні для роботи. Причому це в ситуації, коли ні роботодавець, ні ситуація на ринку або інші обставини до цього не змушують. Рішення, яке викликає в друзів реакцію в діапазоні від «Ти реально крутий!» до «Ти просто з глузду з'їхав!».
Це може здатися дивним, але я не сильно вагався. Не роздумував над рішенням, вчитися мені чи ні, і навіть щодо того, який навчальний заклад обрати.
12 років в IT, 7 у маркетингу і комунікаціях. Власна фірма. Два фахи і ситуація, в який необхідно вчитися щодень. Книжки, статті, підкасти, лекції, конференції, тренінги, а водночас і колеги-натхненники або конкуренти. Новий досвід щодня. Можливість вибирати і поглинати тільки ту інформацію, яка найбільш цікава.А втім, чогось бракує. На мій погляд, це два складники. Перший – це потреба мати цілісну картину. Часом вагання, «чи справді мені і це треба вивчати?», виливалося у відчуття, що «от тепер нарешті пазл склався й має сенс.» Другий компонент – академічне середовище. Може, це ностальгія, але такі чинники, як атмосфера університетів, зустрічі з людьми поза рамками жорсткого світу бізнесу, надзвичайно збагачують.
Тому рішення почати навчатися було неважким і природним. Порівняно з моїм давнім досвідом тут чудові можливості для вибору. У 18 років у мене вже було чітке бачення майбутнього. Насправді, набагато раніше. Чеський технічний університет у Празі. Електротехнічний факультет. Як інакше... Кілька місяців тому я забіг до «своєї» альма матер. Подивитися. Здавалося, що мене там не було один день або максимум два. Таке саме середовище, та ж їдальня, одні і ті самі стенди, і такий же неприступний навчальний відділ. Така сама анонімність і відстороненість. Ні, звісно, трапляються певні нові проекти, нова інформація. Це гарні спогади. Але я був одразу впевнений, що їм місце в минулому.
Я шукав чогось іншого. Середовище й атмосферу, де сучасні речі не тільки вивчають, а й працюють із ними. Мене частенько можна зустріти в аудиторіях Unicorn College. Я бачу, як студенти довго дискутують після закінчення лекцій, як вони відпочивають у Fatboy, як працюють над такими шкільними проектами, якими не кожна фірма може похвалитися (З Unirocn College до CERN I). Я з нетерпінням чекаю потокових лекцій і в захваті від того, що всю інформацію легко знайти в одному місці, в одній системі. Це саме та атмосфера, якої я сподівався від сучасної середньої школи.
Я трохи познайомився і з середовищем «великого Юнікорна». Компанії, яка не лише належить тому самому власникові, а й взаємодіє з Unicorn College, передає найкращий досвід розробки програмного забезпечення й успішного керування понад 1700 людьми і проектами в 25 країнах світу. І це те, що мене приваблює у приватному вищому навчальному закладі. Докази замість обіцянок. Якщо я тут навчуся хоч дрібку з того, що забезпечує безперервне зростання, завдяки чому створено тисячі успішних проектів, це точно буде вартим усіх моїх зусиль.
Таким чином, у мене не було питань щодо вибору.
І яким є моє повернення?
Я на самому початку. Тому мені дуже імпонує, що навчання відбувається у вигляді чітких блоків. Один вікенд на місяць. Можливо, це нелегко, але якось встигаю. Мені подобається небайдужість та контактність навчального відділу (що нечасто зустрінеш) і загалом підхід до всіх студентів – не тільки слухачів комбінованої форми. Я радий, що всі питання комунікації і доступу до навчальних матеріалів я можу вирішувати будь-коли і звідки завгодно.
Цілком очевидно, що без підтримки родини (яка з розумінням поставилася до часу та умов навчання), попередньо все ретельно не обміркувавши, вчитися тут, коли Вам за 40, неможливо. З іншого боку, реальні результати Unicorn College та підхід викладачів переконують мене в тому, що кожен, хто готовий викладатися тут задля навчання, отримає адекватну винагороду. Дістане можливість успішно вивчитися, а також здобути такі знання, які й на найкращих конференціях не завжди зустрінеш.
Що далі? За рік очікуйте продовження розповіді про те, як це – намагатися впоратися з маленьким сином, невеликою фірмою і заповітною мрією «навчитися ще чомусь».
Ян Гануш,
студент факультету Економіки та менеджменту